Гевко розповідає, чому підтримка Європи виявляється недостатньою | Еспресо

"По маленькій ложці", "Захід нас затоплює", "боягузи остерігаються Путіна, ескалація-веселація". Основний довід, чому вони мають підтримувати нас, полягає в тому, що вони багаті та потужні. Вони можуть це зробити. Але це зовсім не є підставою для необґрунтованих обвинувачень, хіба що жаль через невиправдані сподівання.

Це виглядає як цілком звична реакція для будь-якої держави, що може піклуватися лише про свою безпеку. Чому ж, наприклад, Німеччина, яка є лідером НАТО в Європі та ключовою гравицею європейської економіки, не проявляє зацікавленості у долі країн Східної Європи? Це питання викликає певні сумніви щодо її відповідальності.

Німеччина вступила в НАТО у 1955 році і 35 років терпеливо чекала нагоди об'єднатись навіть з іншою половиною своєї країни, і їм на думку не спадало відбити її військовим шляхом раніше і прийняти у НАТО також. То як можна чекати, що вони будуть вчиняти якісь активні войовничі дії, щоб допомогти чужій державі Україні?

Це всього лише відчай бідної людини, яка відчуває гостру потребу в грошах, спостерігаючи за розкошами мільйонера й мріючи про те, як той міг би без зусиль забезпечити їй усе необхідне: лікування, житло та інші потреби. Для багатія це було б справою одного моменту. Проте чомусь мільйонери не квапляться ділитися своїми статками з тими, хто цього потребує, щоб поліпшити їхнє життя. Світ, на жаль, функціонує інакше.

Читайте також: Гойдалки зневіри та антизахідні настрої -- другий виклик для України після війни з Росією

Ці звинувачення в тому, що ми самостійно намагаємося когось захистити, виглядають досить дивно. Адже ми не вибирали свою долю та місце, де живемо. Якщо б у нас була така можливість, то, без сумніву, кожен українець з радістю обкопав би свою країну навколо і переніс би її, скажімо, під Португалію. Щоб втекти подалі від всіх наших нещасть і безкінечного, прости, Боже, фронту.

Проте це виглядає абсолютно нереальним. Ми не віддалися на жертву, і якщо б Путін спочатку атакував не Україну, а Молдову, то наша реакція була б лише у вигляді стурбованості. Це не свідчить про байдужість, а скоріше про те, що це був би єдиний спосіб діяти без ризику для нашої безпеки. Альтруїзм може існувати між людьми, але між державами він навряд чи можливий. Ми помилково сприймаємо країни як особистостей і намагаємося апелювати до їхніх людських якостей.

Ми закидаємо Німеччині, що за три десятиліття після об'єднання вона перетворилася на провідну економіку Європи та третю у світі, поступаючись лише Китаю та США. Це вражаючий результат, особливо з огляду на різницю в чисельності населення, який став можливим завдяки використанню дешевого російського газу. Тим часом, ми, маючи доступ до цього ж ресурсу, не змогли протягом 30 років створити бодай якусь стабільну та дієву економіку. Хоча дешевий російський газ був у розпорядженні багатьох, не всім вдалося скористатися ним максимально ефективно.

Також ознайомтеся з: Розділення в суспільстві: міф чи дійсність.

В Європі розповідають жарт: у барі зустрілися португалець, італієць і грек, а рахунок сплачує німець. Чи не вистачає Німеччині лише того, що вона вже утримує центральну Європу, а тепер ще й східну?

Навіть якщо говорити конкретно про Німеччину, було б неправильно стверджувати, що їй байдужа ситуація в Україні. На початку 2022 року, коли нам надавали каски та польові шпиталі, це дійсно могло здаватися інакше. Але тепер, коли ми отримали величезну кількість зброї та допомоги на 32 мільярди доларів за час війни — що фактично дорівнює майже всьому бюджету нашої країни за 2021 рік, — ситуація кардинально змінилася. Багато німців віддають частину свого часу для підтримки нас, працюючи, щоб заробити ці кошти в економіці та передати їх для нашої боротьби.