Вибори в Сполучених Штатах стали кульмінаційним моментом "Плану Путіна". Які подальші кроки?

Упродовж останніх місяців українське інформаційне середовище наповнене песимістичними прогнозами, які викликані поступовим просуванням російських військ. Проте, якщо проаналізувати динаміку війни з 2022 року, ситуація не виглядає такою безнадійною. Це свідчить про те, що програш у окремій битві не обов’язково означає загальну поразку у війні.

Якщо для всього світу новий рік наступить в ніч на 1 січня, то для України та РФ новий етап війни та життя розпочнеться після оприлюднення результатів виборів у США. А цей момент невпинно наближається. Зараз час підбити підсумки попереднього періоду протистояння - з моменту завершення "контрнаступу" восени 2023 року і по сьогодні. Щоб зрозуміти, чи дійсно настав час обговорювати якісь справжні мирні ініціативи сторін.

Якщо звернути увагу на новини та ситуацію на фронті, складається враження, що для України все йде дуже погано — медіа та державні діячі переважно висловлюють песимістичні прогнози. Ми відходимо назад, а російські війська просуваються вперед і звітують про значні "перемоги", що також підтверджують західні ЗМІ. Але як виглядає ситуація в цілому, якщо порівнювати її не лише з успішними для ЗСУ подіями осені 2022 року?

Поразка у війні не вимірюється лише втратою територій, а насамперед у зниженні бойового потенціалу військових сил. Проте Збройні Сили України не лише зберігають свою боєздатність, а й активно її посилюють. Це стосується як збільшення чисельності підрозділів, так і їхнього озброєння. Водночас ворог виявився більш підготовленим і наразі випереджає нас в цих аспектах. Причини цього слід шукати як у внутрішніх факторах — таких як проблеми з державними закупівлями, корупційні схеми та інші незвичні для військового часу ініціативи, що вимагають термінової оптимізації витрат, так і в зовнішніх — зокрема, в політичних затримках постачання військової допомоги з боку США.

Якби не затримки з боку американських конгресменів, можливо, ми б не зазнали втрати Авдіївки – нашого ключового укріпленого району в Донбасі. Після цього почалася "чорна смуга", адже подібного рівня оборонних споруд у нас більше немає, і цю лінію будували майже десять років.

Однак, незважаючи на всі ці труднощі, підтримка фінансування та військових поставок для Збройних Сил України з боку західних партнерів залишається стабільною та навіть зростає.

Згідно з інформацією порталу War Mapper, на кінець жовтня Збройні сили Росії контролювали близько 17,95% української території. Більшість територіальних захоплень відбулася в 2014-2015 роках, а також у лютому-квітні 2022 року. Проте, починаючи з серпня, російські війська активізували свої дії: за даними аналітиків OSINT, впродовж минулого місяця агресори, застосувавши практично всі свої ресурси, змогли окупувати 0,09% української землі. Однак, незважаючи на це, про демілітаризацію України, до якої прагне Кремль, не йдеться, так само, як і про стратегічну поразку України на фронті.

Саме з цієї причини Росія зосереджується не лише на військових діях, а також на більш комплексних операціях, у яких економічні та політичні аспекти відіграють не менш важливу роль, ніж військові. Тому таке значення мають вибори в США та інших країнах, де Кремль намагається підтримувати вигідних для себе кандидатів або ж просто сіє хаос.

Звичайно, просування Росії на Сході та Півдні викликає у нас значний біль. Проте варто зазначити, що російські "успіхи" та українські "поразки" надмірно акцентуються, якщо розглядати їх у ширшому контексті війни в цілому, а не лише через призму окремих військових дій.

У 2022 році втрати були значно більші, загрози - масштабніші, але у цивільного населення України був значно менший рівень "втоми", про яку зараз говорять соціологи. Тобто, цей песимізм - це питання більше суб'єктивного сприйняття ходу війни, а не фактичних результатів на всій дистанції.

Більшість ресурсів, які використовує РФ для ведення війни, походять з її внутрішніх джерел, тоді як Україна здебільшого спирається на зовнішню підтримку. Таким чином, економічна ситуація в Росії має значніший вплив на військову спроможність Кремля, ніж економічні труднощі України на здатність Збройних Сил. Саме тому критично важливо спостерігати за виснаженням ліквідних активів Фонду національного добробуту Росії та за проблемами зі "стагфляцією", що виникають унаслідок стагнації "цивільної" промисловості в поєднанні з інфляційними процесами.

Попередня "часткова мобілізація" в Російській Федерації завдала серйознішої економічної шкоди, ніж західні санкції. Це сталося через підрив російських виробничих потужностей: відтоді основною проблемою для промисловості стали не стільки фінансові труднощі, скільки брак робочої сили, особливо кваліфікованих кадрів. Ця ситуація призвела до нинішніх фінансових труднощів, які лише починають проявлятися.

Ключовим сигналом є те, що з 2025 року Російська Федерація почне фінансувати свої військові витрати за рахунок позик. Однак знайти кредиторів, готових надати фінансування без ризику потрапляння під західні санкції, виявляється складним завданням. У зв'язку з цим, Мінфін РФ зможе продавати свої боргові облігації тільки на внутрішньому ринку. Проте вже четвертий підряд аукціон з продажу цих облігацій зазнав невдачі: не знайшлося покупців. Згідно з планами на 2024 рік, Росія мала намір покрити бюджетний дефіцит на понад 3 трильйони рублів, продаючи облігації на суму 2,5 трлн рублів з "політичною" ставкою, що суттєво нижча за ринкову - 9,8% річних для цінних паперів, що підлягають погашенню в 2037-2038 роках. Враховуючи зміни валютного курсу та інфляцію, ставка в 9,8% за 13 років виглядає... надзвичайно оптимістичною.

Вже зараз, щоб зупинити інфляцію, Банк Росії підняв облікову ставку до рекордного 21% і, за інформацію з російських ЗМІ, може підняти її ще до 23% у грудні. А навіщо купляти російські облігації з прибутком 9,8% річних і високими ризиками, якщо можна просто покласти гроші на депозит у банк під 21% - рівень облікової ставки? Якщо ж ставку не підіймати далі, то перенасичення російської економіки "дешевими" грошима посилить стагфляцію.

Безумовно, Російська Федерація зможе продовжувати ведення бойових дій у 2025 році. Однак, фінансові ресурси поступово вичерпаються, так само як і запаси військової техніки, що залишилися з часів Радянського Союзу.

Отже, експерт у галузі OSINT Клемент Молін інформує, що Збройні Сили Російської Федерації вивели з військових полігонів усі танки Т-90, приблизно дві третини танків Т-80 різних модифікацій, а також понад половину Т-72Б та більш нових версій. На складах, переважно, залишилися танки, які знаходяться в незадовільному стані.

На складах Російської Федерації наразі залишилося 614 танків, які оцінюються як "задовільні" в стані. Виробництво танків, згідно з різними джерелами, становить "до 330 одиниць на рік", але приблизно половина з них - це модернізовані моделі, а не нові. Що стосується втрат, за підтвердженими фото- та відеозаписами, загальна кількість знищених танків досягає 3527, з них 2462 повністю знищені, відповідно до даних проєкту Oryx.

Саме через це Кремль активно пропонує Україні "мирну угоду" в даний момент, коли починає відчувати тягар війни. Однак, використовуючи свою тимчасову перевагу на фронті та можливості для політичного й інформаційного тиску на наших союзників, Кремль вимагає набагато більше, ніж може реально отримати.

У свою чергу, Україна, хоч і має цілий оберемок своїх проблем, які провокують панічні настрої серед населення, але отримує західну підтримку (і у грошах, і у зброї), яка посилилась наприкінці року. А оскільки мобілізаційний цикл сягає 2-6 місяців (в залежності від складності техніки), то все це озброєння ми побачимо на фронті, ймовірно, лише навесні у складі нових бригад. Але гроші йдуть з меншими затримками і відчутні транші очікуються вже у грудні. Причому й на власне українське виробництво зброї, що знаменує новий етап у війні.

Так, країнами Великої сімки вже розплановано до початку 2027 року виплати Україні за "кредитом" на 50 мільярдів доларів. Україна його виплачувати не буде - вони забезпечені арештованими грошима російського центробанку. І це без урахування національних програм підтримки.

Паралельно йде насичення ЗСУ зброєю та технікою як власного виробництва, так і від партнерів, хоча точні об'єми поставок приховані за "туманом війни". Лише протягом жовтня партнери пообіцяли надати майже 100 танків, більше 500 БМП/БТР, кілька десятків гаубиць, дві тисячі самих лише автомобілів HMMWV, кілька батарей ППО середнього та далекого радіусу, та ін.

Це без врахування пакету від США, оголошеного 1 листопада, який включає постачання понад 200 одиниць БТР Stryker, а також різноманітних ракет і снарядів зі складів американської армії - тобто в досить стислі терміни. Хоча не всі західні партнери виконують свої зобов'язання вчасно, навіть частина з цих поставок суттєво укріпить Збройні Сили України, особливо на фоні збільшення власного виробництва.

Завдяки розвиненій військово-промисловій базі України, тил Російської Федерації перестав бути спокійним, а активність українських атак постійно зростає, що негативно впливає на можливості РФ для подальшого розширення її оборонної промисловості. Наразі на горизонті не лише нові безпілотники, а й власні балістичні ракети.

Додатково, "Чеська ініціатива" сприяла зниженню співвідношення артилерійських обстрілів між ЗСУ та ЗС РФ, що в результаті стало вигіднішим для українських сил. Варто зазначити, що це співвідношення вже враховує постачання снарядів з Північної Кореї до "Немитої", які наразі становлять понад половину використаних боєприпасів армією РФ.

"Забезпечення боєприпасами можна оцінювати так. Якщо говорити, наприклад, про артилерійські боєприпаси, то на початку року співвідношення пострілів становило 1 до 7, 1 до 8, а то й більше в деякі місяці. Станом на початок літа це співвідношення було 1 до 3. Тепер це співвідношення становить приблизно 1 до 2", -- повідомив наприкінці жовтня генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, перший заступник міністра оборони.

Наразі "геймченджером" виступає авіація та "КАБи" — це ціла серія різноманітних плануючих та керованих бомб, а не тільки окремі керовані боєприпаси. Україна ще не має адекватних засобів для протидії цим загрозам, а західні союзники не поспішають надавати нам свої ресурси. Хоча снаряди також залишаються важливими, їхній вплив на хід конфлікту вже не є таким значним, як це було рік тому. Час авіації настав.

Економіка конфлікту демонструє, що обидві сторони втрачають сили. Проте світ знає про труднощі України, і саме на цьому грунті нас підштовхують до "мирних ініціатив", які насправді є капітуляцією. Водночас, про ціну війни для Росії майже ніхто не згадує. Чому так відбувається? Тому що Кремль використовує значні ресурси для підтримки свого політичного та інформаційного впливу, чого Україні бракує.

У часи криз демократії вони виявляються значно менш стійкими, ніж авторитарні режими. Це пояснюється тим, що для ухвалення будь-яких рішень демократіям необхідно знайти спільну позицію між багатьма учасниками, тоді як диктатор може приймати рішення одноосібно або в колі своїх найближчих соратників. Кремль активно використовує цю ситуацію на фоні "виборчого року".

Вибори 2024 року проходили у Європі (у т.ч. у ЄС), Азії та Африці. Вже відбулися вибори у Грузії та Молдові, і прямо зараз проходять вибори у США. І всюди Кремль використовує своїх агентів впливу, або просто розповсюджує через свої медіа та ботів тези, які сварять громадян між собою. Вибори у Молдові та Грузії показали, що Кремль відновив свої "сітки" серед виборців та "ботофреми" у соцмережах. Причому "медіаконсерви" "ловили за руку" не лише у Європі, але навіть у США.

Кремль використовує ресурс не лише на військові дії, але й на пропаганду та те, що в нас називають "ІПСО". Засекречені статті бюджетних видатків РФ у 2025 році сягнуть 12,9 трлн рублів або близько 30% від загального "болотного" кошторису - є з чого фінансувати "сітки" впливу.

Які наслідки це має? У Грузії, хоча опозиція ще має декілька варіантів дій (наприклад, відмовитися від усіх мандатів та знову розпустити парламент), ми спостерігаємо майже безумовну перемогу Кремля. Натомість у Молдові Росія зазнала невдачі, хоча альтернативний сценарій - створення хаосу - досі залишається можливим.

Однак ці країни є відносно невеликими, що робить їх більш вразливими до фінансового впливу. Тим не менше, на виборах у країнах ЄС та у Франції Росія зазнала поразки, незважаючи на всі свої зусилля – політичний курс щодо України залишився незмінним.

Втім, у світі ситуація різна. У Венесуелі проросійський Мадуро очікувано переміг, але це ще не кінець історії, адже результати виборів, через масові фальсифікації, не визнала більшість країн Південної Америки. А повноваження Мадуро за попереднім строком повноважень спливають на початку 2025 року, що натякає нам на "другу серію" вже з залученням нової адміністрації США.

Успіх Кремля можна проілюструвати втратою конституційної більшості Ліберально-демократичною партією Японії (ЛДП), яку витіснила лівопопулістська та ізоляціоністська партія "Комейто". ЛДП підтримує активнішу роль Японії на міжнародній арені та відновлення військової сили країни в умовах загроз з боку Росії, Китаю та Північної Кореї, тоді як "Комейто" виступає за політику самоізоляції та примирення з супротивниками. Проте ця "перемога" є неповною, оскільки прозахідний уряд залишається при владі. Він просто буде вимушений вести переговори з опозицією з приводу кожного рішення, що може бути не на користь наших інтересів.

Замість цього в Південноафриканській Республіці ситуація склалася кардинально інакше: проросійська правляча партія на чолі з Сирілом Рамафосою втратила свою більшість і була змушена укласти коаліцію з прозахідним та проукраїнським "Демократичним альянсом" (ДА). Це суттєво обмежує можливості Рамафоси для зближення з Москвою та Пекіном.

Останній приклад демонструє, як Рамафоса відправився на саміт БРІКС до Казані в Росії, де висловив підтримку ініціативам Путіна, назвавши його "цінним другом". Однак пізніше представники ДА змусили його виправдовуватися, стверджуючи, що його слова були неправильно зрозумілі, коли він говорив про Путіна як про "друга". Через деякий час, 27 жовтня, міністр внутрішніх справ Леон Шрайбер (представник ДА в уряді) відвідав Київ, де охарактеризував Україну як "цінного союзника". Цей візит став сенсаційним, але, на жаль, пройшов майже непоміченим в Україні.

Після цього міністр закордонних справ України Сибіга здійснив візит до Південної Африки, щоб офіційно ініціювати переговори про угоду щодо безвізового режиму. Враховуючи проросійську позицію Рамафоси та його "Африканського національного конгресу", це є значним досягненням для України та західних країн. Проте, цього недостатньо.

На інформаційно-політичних фронтах ситуація є досить складною, але далеко не все відбувається згідно з планами Кремля, враховуючи значні витрати ресурсів. Поглянемо, як розвиватимуться події у США, адже Росії не стільки важлива перемога Трампа, скільки хаос і безлад у США, що дозволило б знову створити "перерву" у підтримці України під час "міжвладдя".

Нова адміністрація США після виборів отримує владу лише у січні. І саме у цей період Кремль задіє всі свої важелі - як військові на фронті, так політико-інформаційні у світі, - щоб примусити Україну до капітуляції. Це час "кульмінації" стратегії Кремля, до якої він готувався протягом останніх двох років. Мета - не лише перемога над Україною, а повернення впливу на всі постсоціалістичні країни, які увійшли у НАТО після 1997 року. Це прямо заявив Сергій Лавров, коментуючи "мирні" угоди Кремля.

Нам і світові необхідно бути готовими до можливих спроб внести хаос і розбрат, до терору проти мирних жителів та провокацій у період американського "міжвладдя". Усі ці інформаційні та політичні маневри Кремль вже апробував під час регулярних виборів. І тепер ці плани наближаються до свого піку.

Однак це усвідомлення надає нам важливу перевагу — ми знаємо, що тиск з боку Росії, хоч і сильний, проте має тимчасовий характер. За умови підтримки з боку Заходу та ефективної оптимізації внутрішніх ресурсів, Україна зможе подолати цей важкий етап з мінімальними втратами. Ми вже успішно пережили 2022 рік — здолаємо й 2024-й.