В Києві було представлено віртуальний архів усної історії української селянської культури та традиційної музики під назвою "Великі трансформації".
Онлайн-архів має три секції: "Збірник усних свідчень про трансформації української сільської культури 1920-1930-х років", "Збірка записів кобзарів та лірників" і "Архів інструментальної та вокальної музики".
У Києві презентували онлайн-архів усної історії української селянської культури і традиційної музики "Великі трансформації".
Цей архів є результатом наукових експедицій, проведених наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років американським дослідником та етномузикологом Вільямом Ноллом у співпраці з українськими фахівцями. Експедиція Нолла стала однією з перших, що займалися усною історією в Україні, адже на той момент цей метод не був визнаний науковою спільнотою в країні. Команда, до складу якої входили історики, журналісти, інженери, музикознавці та музейники, змогла записати понад 400 інтерв'ю з селянами, які пережили період колективізації. Враження від отриманих свідчень спонукали Вільяма Нолла до написання монографії "Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920-30-х років", яка стала важливим внеском у дослідження для двох поколінь українських істориків.
На початку заходу учасників привітав Вільям Нолл через відеозв'язок. Він висловив вдячність всім, хто доклав зусиль до розробки онлайн-платформи, підкресливши значущість такого архіву як для сучасників, так і для майбутніх українських поколінь. "Це приносить мені спокій," – зазначив американський вчений.
Вільям Нолл. Скриншот відеозвернення
Архівний проєкт "Великі трансформації" реалізовано ГО "Центр досліджень усної історії і культури". У якості своєрідного епіграфу до презентації архіву організатори проєкту навели слова з виступу американського історика Тімоті Снайдера на відкритті Інституту документування та взаємодії INDEX у Львові: "Ми думаємо, що пам'ятатимемо все, але це неправда. ... Історично все втрачається в просторі й часі". Він сказав це про необхідність документувати нинішню російсько-українську війну, щоб у вирі історії не втратити правду про неї, зазначають організатори, "але хіба це не стосується української історії взагалі? Що є основою пам'яті - національної, колективної, суспільної? Архіви і люди".
Лідія Лихач, яка очолює ГО "Центр досліджень усної історії і культури" та керує проєктом "Великі трансформації", під час презентації зазначила, що у своїй монографії Вільям Нолл "використав лише близько 10% зібраних матеріалів. Проте багато людей, зокрема Ен Еплбаум, підкреслили, що зібрана джерельна база є надзвичайно обширною, тому необхідно розробити механізм для забезпечення відкритого доступу до цих матеріалів".
Онлайн-архів "Великі трансформації" включає три секції.
Перше - "Збірник усних свідчень про трансформації в українській селянській культурі 1920-1930-х років". Друге - "Архів записів кобзарських і лірницьких традицій".
Основний інтерес етномузиколога Вільяма Нолла був зосереджений на традиційній музиці. Як повідомляють організатори проєкту, дослідника особливо зацікавили кобзарі, які є носіями епічної спадщини, що налічує століття з часів Київської Русі. Він записав неповторні відео, на яких звучить спів легендарного Георгія Ткаченка. Ткаченко успадкував кобзарську традицію від справжніх харківських кобзарів, зберіг її та передав знання іншим музикантам, таким як Микола Будник, брати Литвини, а також молодші учасники Кобзарського цеху, Олексій Санін та Тарас Компаніченко. Ці записи становлять безцінні свідчення відновлення кобзарської традиції, якою колись володіли мандрівні незрячі співаки – кобзарі, лірники та бандуристи.
Лідія Лихач підкреслює: "Ми повинні розглядати українську музичну історію в глобальному контексті. Особливо яскраво в цьому контексті проявляється епічна кобзарська традиція, яка безперервно існує вже кілька століть. Ми маємо свідчення виконання дум ще в XV столітті, а також у XVI і XX століттях. Наші сліпі менестреллі обмінювалися знаннями та передавали цей епос через думу, пісню і псальму наступним поколінням. Останнім, хто зберіг цю традицію, незважаючи на всі репресії та заборони радянського режиму, був Георгій Кирилович Ткаченко."
Лідія Лихач також зазначила, що сьогодні в ЮНЕСКО розглядається досьє, яке має на меті визнання кобзарства як нематеріальної культурної спадщини людства. "Це неймовірна мистецька сила, яка збереглася в Україні з давніх часів. Важливу роль у цьому процесі відіграв Георгій Ткаченко, чиє інтерв'ю ми записали, коли йому виповнилося 94 роки. Іноземець Вільям Нолл звернув увагу на те, чому кобзарі та лірники були знищені, адже на початку XX століття їх чисельність сягала тисяч, а під час його досліджень залишилися лише окремі представники. Етнограф Борис Ткаченко пояснив, що це було свідоме, систематичне знищення. "Як у людини є орган, що забезпечує циркуляцію крові, так і в нації є елементи, що відтворюють її дух. Знищення цього елемента призводить до загибелі особистості. Так само нація, її епос, пісні та думи — це основа народу. Якщо відрубати цей корінь, народ зникне", — зазначив Борис Ткаченко. Це ж стосується й онлайн-архіву: без створення такої платформи не залишиться жодних свідчень. Я вважаю, що охорона культурної спадщини є нашим спільним пріоритетом", — підкреслила керівниця проєкту.
Одним із ключових діячів, які виступили за включення кобзарства до списку спадщини ЮНЕСКО, є український кінорежисер та лірник Олесь Санін. Унікальні аудіо та відеозаписи, зібрані під час експедиції Вільяма Нолла, стануть важливим доповненням до матеріалів, що ілюструють багатство кобзарської традиції. Крім того, спільний проєкт Олеся Саніна та його колег-кобзарів "Дума", який представляє сучасних носіїв цієї культурної спадщини, забезпечить надійну платформу для дослідження нематеріальної української культури.
Третя частина платформи - "Архів інструментальної і вокальної музики". Ця складова архіву містить інструментальну і вокальну музику, записану безпосередньо від виконавців-носіїв традиції на Західному Поділлі, на Гуцульщині, на Черкащині, на Волині. "Раніше гурти, які грали чи співали автентичну музику, самі рушали в експедиції і записували фольклор від старших людей. Зараз таких носіїв традиції залишилося дуже мало, і роль архівів стає дедалі важливішою", - каже Катерина Капра, співзасновниця платформи традиційної музики "Рись".
На презентації музикознавці підкреслили, що українська композиторська традиція значною мірою черпає своє натхнення з народної музики. Яскравим прикладом цього є творчість Миколи Лисенка, який неодноразово звертався до цього багатого джерела.
"Війна виявила нові грані сили, витривалості та основних ціннісних архетипів, що коріняться в традиційній культурі. Під звуки кобзарської музики бійці черпають натхнення, стрілецькі та козацькі марші надихають на битву, а сумні військові пісні звучать на прощаннях і похоронах. Ці мелодії об'єднують покоління та формують дух", - зазначають організатори проекту.
Серед інших спікерів заходу також були Леся Гасиджак, директорка Національного музею Голодомору-геноциду, Марина Гримич, докторка історичних наук, кандидатка філологічних наук, письменниця; Тетяна Дорошенко, провідна фахівчиня з управління проєктами УКФ, Ярина Дронь, фольклористка, учасниця гурту US Orchestra, Ірина Барамба, фольклористка, учасниця гурту "Гуляйгород".
На завершення презентації Лідія Лихач передала директорці музею Голодомору Лесі Гасиджак архів касетних записів Вільяма Нолла, що містить інформацію про трансформації в українській селянській культурі в 1920-1930-х роках. У коментарі для "Детектора медіа" Леся Гасиджак зазначила, що цей архів, який документує зміни в українському селі під час радянської колективізації, буде корисним для дослідників музею в їхніх майбутніх роботах щодо соціальних змін, які відбувалися в українських селах перед Голодомором.
Лідія Лихач передала оригінали аудіо- та відеозаписів завідувачці відділу архівних наукових фондів рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Валентині Борисенко.
Яким чином можна оживити музичну спадщину наших предків так, щоб вона викликала захоплення у сучасників і бажання слухати її знову і знову? Відповідь на це питання продемонстрував етногурт "ЩукаРиба" під час завершення презентації. Молоді артисти виконали кілька композицій, представляючи свої унікальні аранжування музичних раритетів з архіву "Великі трансформації".
Проект реалізується завдяки підтримці Українського культурного фонду.
Відвідайте онлайн-архів "Великі трансформації", щоб переглянути, прослухати або дослідити матеріали за цим посиланням: https://www.greattransformations-ua.org/
Основне зображення: Лідія Лихач.
