Роздуми про самосвідомість Європи та місце України в її контексті | Еспресо

Невігластво щодо історії інших націй, не говорячи вже про власну, є одним із чинників національної меншовартості.

Українці, мов у глибокому сні, підпали під вплив ворожих наративів, які вже здобули статус міфів. Патріотичні зусилля час від часу підносять національний дух до нових висот, але й цей підйом не триває вічно.

Знову лунає та сама мелодія: українці не здатні збудувати власну державу, обрати достойних керівників, їхня культура нібито провінційна і так далі. "Що це за народ?", - нарікають інтелектуали-дисиденти, які навіть не відбували покарання у в'язницях. І, не дай Боже, заявити, що ми - особливий народ, навіть тепер, коли цей самий народ самотужки протистоїть, можливо, найбільшому злу в історії людства, причому вже десятий рік поспіль. Нам не завадило б трохи шовінізму, а вже говорити про жахливий український націоналізм, якого так бояться наші добросусіди, підживлені московською пропагандою, що протягом щонайменше двох століть намагається зганьбити українців усіма можливими способами, приписуючи їм свої власні гріхи та змушуючи каятися в злочинах, яких вони не скоювали. Адже ми досі не стали частиною Об'єднаної Європи.

Читайте також: Українські Трої

Монгольське вторгнення XIII століття, яке дійшло до Сілезії, спонукало оломоуцького єпископа Бруно (з Моравії) на II Ліонському соборі висловити думку, що межа Європи проходить за Дунаєм. Не за Карпатами, і, тим більше, не за Уралом. Саме тоді в Європі, що страждала від війн, почала формуватися ідея Єдиної мирної Європи, яка була вперше окреслена у XI столітті чеським королем Іржі Подебрадом, поміркованим гуситом. Ян Гус, який прагнув покласти край німецькому пануванню, був спалений як єретик у німецькому місті Констанца.

У 1464 році Іржі Подебрад представив трактат під назвою "Єдність" ("Universitas"), в якому закликав європейські нації відмовитися від збройних конфліктів і створити рівноправну спільноту. У його концепції спірні питання повинні були вирішуватися на Асамблеї — наддержавному органі, що прийматиме рішення більшістю голосів. Цей амбітний проєкт, хоч і не був реалізований, став відомий європейцям лише завдяки французькому перекладу, що вийшов у 1992 році.

Влад Цепеш, відомий також як Дракула, звертався до Папи з проханням оголосити хрестовий похід проти турецької загрози, але отримав відмову. В результаті він опинився у в’язниці, де й завершив своє життя. Незважаючи на те, що ворожі історики та популярна культура створили з нього образ монстра, в румунському суспільстві його знають як національного героя. Натомість, постаті на кшталт Довбуша, Кармелюка, Івана Гонти та навіть Степана Бандери часто сприймаються багатьма українцями як маргінали, адже колоніальні та постколоніальні історики активно пропагують такі уявлення. Якби ми були частиною єдиної Європи, можливо, це б не відбулося.

Ознайомтеся також: Наближення до минулого.

Війна, що розпочалася в 2022 році, дещо змінила колективну свідомість, і нині відчувається зменшення комплексу меншовартості, хоча залишається питання: чи це триватиме? Що стосується кінематографу, окрім "Довбуша" та кількох якісних документальних стрічок, він не виробив справжнього національного кіно і, здається, не має наміру це робити, натомість продовжує створювати малоросійські фільми або ж "чорнуху". Це відбувається не стільки свідомо, скільки підсвідомо, адже творці не знають, як реалізувати нові ідеї, продовжуючи підкорятися московському впливу і його "великій культурі".

Які кроки повинні вжити молоді люди, які позбавлені адекватних навчальних матеріалів та недостатньої кількості уроків з рідної історії та літератури? Які можливості є у звичайних громадян, які виросли в умовах, коли домінували чужі культурні та інформаційні впливи? Чи варто їм занурюватися у світ розважальних програм, що насичені московськими мотивами, переглядати низькопробні псевдоукраїнські серіали і захоплюватися блогерами, які лише недавно почали намагатися говорити українською?

Перемога над відчуттям меншовартості повинна бути безумовною та остаточною, без жодних можливостей для відновлення. Так само, як і тріумф у цій війні. Карфаген має бути знищений до самого коріння.

Іноді мені здається, що наші обережні сусіди та союзники бояться більше сильної України, ніж Росії. Виснажена війною Україна їм вигідніша, так само як і збережена Російська імперія у своїх роздутих кордонах з покірними, зламаними та здеградованими народами. Не уявляю, скільки зусиль українцям потрібно, щоб вистояти, перемогти й пишатись своєю історією довіку.

По суті, наші землі найкривавіші на всій планеті, однак живі попри все. Попри сфальшовану чужинцями й власними манкуртами історію, попри стерту історичну пам'ять, попри рабів, які живуть сьогоднішнім днем і покірно підставляють шиї у кожне ярмо, попри незліченне число безрідних громадян світу, вихованих ганебною системою освіти за роки Незалежності, які воліють бути русифікованими, англізованими, аби тільки не українізованими. Бо Україна асоціюється їм з мужичкою з чорними, порепаними від праці руками, а вони хотіли б бачити її напарфумленою модною панянкою, якою можна похизуватись і з нею вийти в люди.

Вони не знають, що пережили країни Єдиної Європи, перш ніж стати модними доглянутими панянками. І хто за це заплатив і платить досі власною кров'ю і голодоморами, однак боїться виставити рахунок. Тому меншовартість вигідна усім, крім українців, і вона буде й далі нав'язуватися, доки ми не станемо частиною Об'єднаної Європи за версією Іржі Подебрада.

Унікально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк – видатна українська письменниця та володарка Національної премії імені Тараса Шевченка.