Повертаємося до 2010 року. Отже, Янукович знову здобув перемогу - які кроки ми будемо робити далі?
Ми не знаємо, як би розвивалася наша історія, якби у 2010 перемогла Тимошенко - але тодішній вибір саме президента-кримінальника призвів до усвідомлення українців себе як нації. Чи стане поразка Гарріс - новою стратегічною можливістю для України?
Спробую провести паралель, яка може й не паралель. В 2010 році Україна стала перед вибором двох неідеальних кандидатів - Юлії Тимошенко і Віктора Януковича. Якою була б українська історія, якби українці обрали Тимошенко? Чи в теплішій ванні її версії політики сформувалося б українське громадянське суспільство так, як сформувалося в опозиції до Януковича? Якою була б спроможність держави, зокрема у сфері безпеки, оборони і протидії Росії? Якою стала б російська стратегія недопущення української суб'єктності?
Ці питання не мають ані відповіді, ані прикладного сенсу. Вони можуть бути цінними тільки як інтелектуальна вправа. Ми знаємо, що українці погодились із вибором більшості, але зрештою, не прийняли той вектор політики, на якому зупинився Янукович. Через майже 11 років можна сказати, що українська державність та ідентичність вистояла, щодо інших цілей війни поки невідомо. Чи мали б ми такі стратегічні результати після Тимошенко - можна тільки спекулювати.
Поразка Гарріс символізує провал, зокрема, застарілої політики інкременталізму адміністрації Байдена, яка має реальні наслідки для життів українців. Чи зможе нова стратегія, яка прийде на зміну цій політиці, принести позитивні результати для України? Ймовірно, що ні. Чи можуть бути побічні ефекти, які стануть настільки значущими, що ми, як у 2014 році, зможемо перетворити поразку 2010 на нові стратегічні можливості? Це питання залишається відкритим, але багато в чому залежить від наших дій.
