Чому в Польщі знову вирували пристрасті навколо "Волині" і які наслідки це матиме

Історична політика знову перетворилася на проблему, яка отруює відносини між Україною та Польщею.

Про це свідчить гучний скандал, що виник минулого тижня навколо необережної заяви очільника МЗС України Дмитра Кулеби.

А найцікавіше те, що скандал досяг рівня прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, який зазвичай уникає подібних питань.

Це серйозний застережний сигнал для Києва, наголошує редактор "Європейської правди" Юрій Панченко у своїй колонці "Казус Кулеби: що зумовило резонансний скандал у Польщі та які уроки слід винести Києву". Нижче наведено короткий зміст.

Автор статті зазначає, що початком скандалу стала заява Дмитра Кулеби, зроблена під час обговорення в Ольштині. Там український міністр разом із польським колегою Радославом Сікорським брали участь у заході Campus Polska Przyszłości.

Дмитра Кулебу запитали про зняття Україною заборони на ексгумаційно-пошукові роботи щодо поляків, які загинули на Волині від рук українців під час Другої світової війни.

Несподівано український міністр змінив тему, вирішивши нагадати про злочинні дії поляків проти українців, а саме про операцію "Вісла" 1947 року.

Чи знаєте ви, що всі ці українці були насильно переселені з українських територій до різних регіонів Польщі, включаючи Ольштин? Якби ми, політики, заглибилися в історичні події, характер дискусії був би зовсім іншим. Ми могли б повернутися до давніх часів і почати згадувати всі ті негативні моменти, які поляки завдавали українцям, а українці - полякам. Тому давайте залишимо ці питання на розгляд істориків", - зазначив Кулеба.

Згодом він повернувся до питання, розповівши, що ця тема обговорюється з польською стороною і що Україна не проти надати дозвіл, але має свої прохання до польської влади щодо вшанування пам'яті українців, і тоді теж зробить зустрічний крок.

Юрій Панченко вважає, що відповідь Дмитра Кулеби важко назвати успішною.

Перш за все, міністр неповно висвітлив позицію України щодо дозволів на ексгумації. Після домовленостей між президентами Володимиром Зеленським і Анджеєм Дудою у 2019 році Київ готовий надати такі дозволи, хоча й очікує від Варшави виконання своїх зобов'язань. Однак за п'ять років польська сторона не надсилала жодних запитів. Попри те, що Варшава стверджує протилежне, - зазначає редактор "Європейської правди".

Він додає, що слова Кулеби про "українські території" в опозиційній партії "Право і справедливість" взагалі протлумачили ледь не як територіальні претензії. Окремі депутати навіть запропонували заборонити українському міністру в'їзд до Польщі.

І хоча в українському МЗС згодом окремо пояснили, що міністр не висловлював ніяких територіальних претензій, зупинити вал критичних заяв це пояснення вже не могло.

Цілком несподівано, як зазначає автор колонки, до лав критиків приєднався також прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск.

Він висловився, що має "категорично негативне враження від слів українського міністра". Додатково, він підкреслив, що "Україна не стане членом ЄС без згоди Польщі", і тому Україна повинна буде "задовольнити польські очікування не стільки в контексті забуття історії, скільки в контексті побудови наших відносин на основі правди про цю історію".

Заява Туска - це сигнал тривоги. Чому прем'єр, який раніше ухилявся від історичних конфліктів, цього разу вирішив висловитися?

"Політичну стратегію Дональда Туска часто напівжартома називають "диктатурою соцопитувань". Він готовий піднімати теми, які навіть суперечать ідеології його партії, але наразі є популярними серед електорату.

Виглядає на те, що думка про "невдячність України" набирає все більшої популярності серед польських політиків, і нам слід бути готовими до цього, - підкреслює Юрій Панченко.

Журналіст переконаний, що Україна повинна уникати необачних висловлювань і формулювань, які можуть бути вирвані з контексту. Крім того, він вважає, що Україна має відповідати на явно антиукраїнські дії польської влади, як це сталося у випадку із закриттям справи про операцію "Вісла" в Польщі.

Ефективність діалогу між країнами стане можливою лише тоді, коли польські еліти припинять ставитися до українців зверхньо. На щастя, це усвідомлення поступово зростає.